День української писемності та мови

«Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування»

                               Панас Мирний

День української писемності та мови відзначають 9 листопада. 6 листопада 1997 року Президент України Леонід Кучма на підтримку ініціативи громадських організацій видав Указ «Про День української писемності та мови», в якому зазначалось: «Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця».

Це свято є даниною одному з найцінніших надбань, яке створене й залишено нам нашими попередниками – мові. Мова є душею нації, її генетичним кодом. Доля народу тісно пов’язана з долею мови. В свою чергу, мова народу є тим стержнем, на якому формується його культурна самобутність.

Українська мова почалася з писемності, витоки якої йдуть з далекого минулого. Найвизначнішою пам’яткою Київської Русі є праця Преподобного Нестора-Літописця «Повість временних літ», складена в Києві на початку XII століття, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій з кінця XI століття до 1113 року.

 Дослідники вважають, що саме з преподобного Нестора-літописця і починається писемна українська мова. Преподобний Нестор Літописець – киянин, у сімнадцять років прийшов у Києво-Печерську лавру послушником. Прийняв його сам засновник монастиря преподобний Феодосій. Молитвою та послухом юний подвижник невдовзі перевершив найвидатніших старців. Під час постригу в ченці Нестор був удостоєний сану ієродиякона. Книжкова справа стала змістом його життя.    

Всі наступні літописці лише переписували уривки з праць преподобного Нестора, наслідуючи його. Але перевершити так і не змогли. "Повість минулих літ" була і залишається найвидатнішою пам'яткою слов'янської культури. Тому преподобного Нестора Літописця можна по праву вважати батьком не лише вітчизняної історії, а й словесності.

 Мова – найбільший скарб будь-якого народу. Тисячоліттями, віками, роками плекала її земля предків, передавала з покоління в покоління, вкладаючи дедалі більше народної душі і водночас формуючи її.

У всьому світі відомо, що державна мова є універсальною формою об’єднання людей в одне ціле, в один народ. Це важливий чинник самовизначення нації, консолідації українського суспільства, надійна основа розвитку країни. Без мови не може існувати народ, держава. Як сказала Ліна Костенко «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову. Ми повинні бути свідомі того, що мовна проблема для нас актуальна і на початку ХХІ століття, і якщо ми не схаменемося, то матимемо дуже невтішну перспективу». Кожен українець повинен гарантувати своїй національній мові всебічну підтримку, зробити якнайбільше для того, щоб її престиж у  суспільстві зростав, щоб вона міцніла й розвивалася разом з іншими мовами нашої багатонаціональної країни.