25 травня - День філолога

Філологія одна з найцікавіших наук, яка включає в себе цілу сукупність наукових напрямків, що вивчають нашу багату культурну спадщину, виражену як в літературній творчості, так і в мовній культурі. Ця велика область знань, дозволяє професійно проводити аналіз письмових текстів, спираючись на основу їх змістовної частини, стилістичної і мовної конструкції, встановлюючи з високою точністю унікальну історію і сутність особливої духовної культури даного суспільства.
 Любов до слова, а саме такий сенс в перекладі з давньо-грецької означає поняття філологія, стало хорошим фундаментом для багатьох випускників та викладачів філологічних факультетів. Саме випускники цих факультетів є одними з найбільших щирих поціновувачів духовної культури і літературної творчості у всьому світі.
 Своє професійне свято - День філолога, вони відзначають 25-го травня, слідом за Днем слов’янської писемності і культури. День філологів давно перейшов кордони багатьох держав і по праву його вже можна назвати міжнародним професійним святом фахівців, які представляють ті науки і напрямки, які в своїй сукупності об’єднує філологія. Лінгвісти і літературознавці, вчителі та викладачі в галузі літератури і мови, бібліотекарі та перекладачі й усі, хто пов’язав свою освіту і професійну діяльність з філологією - це надзвичайний колір будь-якої нації. Вони щодня стоять на варті наших культурних і духовних цінностей, не дозволяючи неуцтву проникати і пускати своє коріння в середовищі нашого підростаючого покоління, допомагають сучасному суспільству зберігати актуальні знання, протидіючи плутанині і втрати смислових зв’язків нашої власної культурної традиції.
День філолога — не тільки свято тих, для кого ця наука є покликанням, професією, родом діяльності, але й для всіх, хто любить читання, цінує літературу. День філолога — це свято читачів, а значить, свято всіх вас!
З Днем філолога!!!

24 травня - День слов’янської писемності і культури

З року в рік 24 травня у пору різнобарв’я квітів та переливу сонячних променів приходить світле свято – День слов’янської писемності й культури, коли вшановують святих рівноапостольних, першовчителів Кирила і Мефодія, які заклали основу слов’янської писемності.

Кирило уклав слов'янську абетку на базі грецької, суттєво змінивши її, щоб передати слов'янську звукову систему. Було створено дві слов'янські абетки - глаголицю й кирилицю. Одночасно із створенням слов'янської абетки він почав роботу над перекладом з грецької Не слов'янську книжну мову Євангелія. Псалтиря. Тодішні слов'яни скрізь добре розуміли одне одного, їхня мова, незважаючи на незначні місцеві розбіжності, в цілому мала багато спільних рис. Тому місія Кирила і Мефодія та їхніх учнів, як і в цілому їхня двадцятирічна просвітницька діяльність, мала всеслов'янське значення. З прийняттям християнства на світовій арені з'явилася нова мова, яка об'єднала слов'ян на значній території. Слов'янська мова після грецької та латинської стала третьою мовою у середньовічній Європі, на території якої поширювалося слово Божіє.

       Сьогодні, 19 травня, українці в усьому світі відзначаються свято свого національного одягу – вишиванки. На роботі, вдома, в офісних приміщеннях, на вулиці, на фронті, в Україні та за її межами – скрізь українці та люди, які їм симпатизують, одягнули цей не просто одяг, а одяг-символ.

Встає над світом сонце вранці

І землю гріє променем ясним

А я іду по світу в вишиванці

Я Українець і горджуся цим!

      День вишиванки — всеукраїнське свято, яке покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого одягу. Дата проведення — щороку в третій четвер травня (будній день). Свято є самобутнім і самодостатнім, не прив'язане до жодного державного чи релігійного. Всеукраїнську акцію «День української вишиванки» було започатковано студенткою факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Лесею Воронюк у 2007 році. А поштовхом до реалізації ідеї стала вишиванка Ігоря Житарюка, яку він регулярно одягав на пари, як і чимало інших студентів. Леся запропонувала одногрупникам та студентам обрати один день і всім разом одягнути вишиванки. Спочатку вишиванки одягнули кілька десятків студентів та кілька викладачів факультету. Та вже протягом наступних років свято розрослося до всеукраїнського рівня, до нього почала долучатися українська діаспора по всьому світу, а також прихильники України.

13 травня 1849 року народився Панас Мирний

Пана́с Ми́рний (Панас Якович Рудченко; нар.1 (13) травня 1849, Миргород — пом.28 січня 1920, Полтава) — український прозаїк та драматург.
Панас Якович Рудченко народився 13 травня 1849 в родині бухгалтера повітового казначейства в місті Миргороді на Полтавщині.

Після кількох років навчання в Миргородському парафіяльному, а потім у Гадяцькому повітовому училищі (1858—1862) чотирнадцятилітній хлопець йде на роботу. Чиновницька служба Рудченка почалася 1863 року в Гадяцькому повітовому суді. Наступного року він переходить у повітове казначейство помічником бухгалтера, а згодом, після короткочасного перебування у Прилуках, займає цю ж посаду в Миргородському казначействі. Так минули перші вісім років служби в невеликих містах Полтавщини.

На цей час припадають його перші спроби літературної творчості та фольклористичної діяльності. Частину зібраних П. Рудченком фольклорних матеріалів згодом опублікував його брат Іван Білик у збірниках «Народные южнорусские сказки» (1869, 1870) та «Чумацкие народные песни» (1874).

З 1871-го Панас Рудченко жив і працював у Полтаві, займаючи різні посади в місцевій казенній палаті. Його зовсім не приваблювала чиновницька кар'єра (хоч сумлінне, ретельне виконання службових обов'язків і дозволило досягти високого чину дійсного статського радника). І. П. Рудченко починає пробувати свої сили в літературі. Прикладом для нього був старший брат Іван, що вже з початку 1860-х публікував свої фольклорні матеріали в «Полтавских губернских ведомостях», друкувався в «Основі», а пізніше видав окремі збірники казок і пісень, перекладав оповідання Тургенєва, виступав у львівському журналі «Правда» з критичними статтями.

11 травня народився Стельмах Михайло Панасович

Миха́йло Пана́сович Сте́льмах (*11 (24) травня 1912, Дяківці — †27 вересня 1983, Київ) — український письменник, драматург, фольклорист. Член Спілки письменників УРСР, академік АН УРСР (з 29 березня 1978 року), Герой Соціалістичної Праці. Батько драматурга Ярослава Стельмаха.
Творив у жанрі соцреалізму. Писав вірші, але починаючи з 1940-х працює у прозовому жанрі. Автор поетичних книжок для дітей. Одним із перших у післявоєнній художній літературі порушив проблему Голоду 1932–1933 років та боротьби ОУН-УПА проти СРСР.

Як поет друкується з 1936. У 1941 з'явилася перша поетична збірка «Добрий ранок». У роки війни вийшли збірки «За ясні зорі», «Провесінь». Поезію Стельмаха відзначає глибокий ліризм, пісенність, емоційність, вплив фольклору, багатогранність тематики.

Проза Стельмаха — типовий зразок літератури соцреалізму, з властивим йому кожночасним пристосуванням до партійної лінії (наприклад, роман «Велика рідня», перейнятий духом ґлорифікації Сталіна і відзначений сталінською нагородою 1951, Стельмах переробив відповідно до критики «культу особи» і 1957 перевидав під назвою «Кров людська — не водиця») і так званого «прикрашення» радянської дійсності, від якого не вільні твори Стельмаха посталінської доби.

Проте спроба написати твір про післявоєнну Галичину, війну ОУН-УПА на рідному Поділлі, наштовхується на опір цензури. Доктор історичних наук Володимир Сергійчук пише: «Михайло Стельмах написав би правдиво про ОУН-УПА. Він навіть пробував зробити це свого часу, бодай і в жорстких рамках ідеологічного завдання партії. Але йому не дали можливості сказати хоч частинку правди про ОУН-УПА. В цьому може переконатися ... , коли ознайомиться з доповідною начальника Головліту УССР К. Полонника секретареві ЦК КП(б)У І. Назаренку від 2.10.1952 р.:

«Доповідаю, що Головліт УССР не дозволив до видання й повернув видавництву «Радянський письменник» на переробку повість Михайла Стельмаха «Над Черемошем».

Поставивши своєю метою показати процес колективізації в селах станіславської Верховини в 1948–1950 рр., який відбувався в умовах куркульського спротиву, Михайло Стельмах не зумів надати цьому спротиву яскраво вираженого класового характеру. Замість приречених куркулів, у Стельмаха діють озброєні найновішою автоматичною зброєю буржуазні націоналісти, так звані бандерівці, які мають свою розгалужену організацію, свій керівний центр, свою «Українську головну військову раду», яка навіть чеканить і нагороджує своїх головорізів, що відзначилися, орденами і медалями — на зразок медалі «3а боротьбу в особливо важких умовах».

Сьогодні в Україні День Матері!

День Матері - свято любові і поваги, і єдиним справжнім подарунком у цей день є вираз взаємної любові! Любов матері - основа і джерело життя. У цілому світі мірою гідності людини вважається її вдячність матері за життя, за всі її старання, за виховання дітей і за самопожертви.

 Тенденція святкувати День матері прийшла до нас із США. Саме там 8 травня 1914 року вперше офіційно, на рівні країни відзначили це свято.

   В Україні офіційно День матері почали святкувати з 2000 року. Саме тоді було постановлено вітати наших матусь у другу неділю травня. Але ідея виникла набагато раніше. У 1928 році Союз українок Канади вирішив вшанувати найрідніших мам. Отже, перший День матері святкували українці, та не в Україні. Але вже наступного року дійство відбулося у Львові, і знову ініціатором стала жінка – редактор тижневика "Жіноча доля" Олена Кисилевська (напевно, тільки жінка може збагнути усю сутність материнства). Того ж року "Союз українок" посприяв поширенню свята по всій західній Україні. Під їх патронатом різноманітні молодіжні та культурні організації влаштовували гучні дійства, аби вшанувати найрідніших матусь.

   З приходом радянської влади День матері заборонила влада. Його не святкували впродовж майже 50 років. Коли Україна нарешті здобула незалежність, громадські організації, серед яких був той самий "Союз українок", повернули свято українцям.

   Чому мами удостоїлися такого особливого ставлення – очевидно. Але на державному рівні символізм свята набуває глобальніших обрисів. Держава, чи то народ, вбачає у матері берегиню роду, спадщини, культурних цінностей, традицій та звичаїв, які вона передає свооїм діткам. В їхніх руках продовження роду та виховання достойних членів суспільства.

   Цікаво, що День матері відзначається не тільки на державному рівні, а й на релігійному. Напевно, травень не випадково обрали для цього свята – це місяць Пречистої Діви Марії, до якої ще українські козаки та князі звертались за допомогою та заступництвом. Навіть для древніх слов'ян цей місяць був особливим: вони вважали, що природа-мати пишно одягає свою дочку-землю квітами та зеленню, щоби та дарувала людям життя.

     День матері - це день, коли ми можемо подякувати нашим мамам за усе те добре, що вони для нас зробили, за їх самопожертву і любов.

Тому не забудьте привітати своїх найрідніших матусь. Цього дня ви можете подарувати їм щастя!

Борис Олійник

Мати сіяла сон...

Мати сіяла сон

під моїм під вікном,

А вродив соняшник.

І тепер: хоч буран,

                  хоч бур’ян чи туман,

А мені – сонячно.

Мати сіяла льон

                  під моїм під вікном,

А зійшло полотно.

І тепер: хоч яри,

                  хоч вітри крізь бори,

А я йду все одно.

Мати сіяла сніг,

                  щоб він м’яко – до ніг,

А вродило зілля.

І хоч січень січе,

                  а мені за плечем

Журавлі журавлять.

Мати сіяла хміль,

                  щоб дівчат звідусіль

Станом я знаджував,

А вони, як на сміх, проминали усі,

Все ж одна – зважилась.

Мати вибрала льон.

                  І вино вже давно

Хмільно так хмелиться.

І з-під крил журавлиних

                  мені під вікно

Листопад стелиться.

Тільки квітом своїм

                  при моєму вікні

Не опав соняшник.

Я несу його в світ,

                  щоб не тільки мені,

Щоб і вам сонячно.